Завдання проекту:

·        сприяння удосконалення навчально-виховного процесу школи;

·        духовне відродження української нації та формування історичної пам

·        розширення і поглиблення загальноосвітньої та професійної підготовки учнів засобами позакласної, позашкільної роботи;

·         розвиток її творчих інтересів до пошукової роботи, краєзнавчої, художньо-естетичної роботи;

·        допомога педагогічному колективу у впровадженні нових нетрадиційних форм роботи за інтересами;

·        вивчення, охорона і пропаганда пам’яток історії, культури і природи рідного краю

·        організовувати  дослідницьку діяльність згідно з тематикою музею;

·        систематично поповнювати фонди музею шляхом проведення походів, екскурсій, зустрічей;

·        організовувати облік музейних предметів забезпечувати їх збереження;

·        створювати і поповнювати стаціонарні експозиції та виставки;

·        проводити освітню виховну роботу серед учнів;

·        надавати можливість використання матеріалів музею в навчально-виховному процесі.

Положення про музей школи

І. Загальні положення

1.     Музей при школі є осередком освіти і виховання, який сприяє формуванню у молодого покоління національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпеченню духовної єдності поколінь і призначений для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури.

2.     Музей у своїй діяльності керується Законом України «Про музеї та музейну справу», постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2000р. № 1147 «Про затвердження Положення про Музейний фонд України», нормативно-правовими документами Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури і туризму України з питань діяльності музеїв, Положення «Про музей при навчальному закладів, який перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України» від 04.09.2006р. № 640.

ІІ. Мета, головні завдання та зміст роботи музею

1.     Мета:

·        залучення учнів школи до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької художньо-естетичної та природоохоронної роботи;

·        формування в учнів соціально-громадського досвіду на прикладах історії;

·        розширення і поглиблення загальноосвітньої та професійної підготовки молоді засобами позакласної, позашкільної роботи;

·        вивчення, охорона й пропаганда пам’яток історії, історії, культури і природи рідного краю;

·        проведення культурно-просвітницької роботи серед молоді, інших верств населення.

ІІІ. Створення та організація роботи музею

1.     Профіль музею визначається колективом педагогів, учнів, характером наявних колекцій пам’яток історії, культури і природи.

2.     Рішення про створення музею приймається його засновником.

3.     Наказ про відкриття музею видається директором школи після оформлення відповідної музейної експозиції.

4.     Легалізація (офіційне визначення) музею здійснюється шляхом реєстрації, яка проводиться за поданням школи відповідно до Положення про відомчу реєстрацію та переєрестрацію музеїв при закладах освіти.

5.     Діяльність музею припиняється за рішенням його засновника, яка погоджується з відповідною комісією, що проводить реєстрацію на місцях. Наказ про закриття музею видається директором школи.

ІV. Керівництво роботою музею

1.     За роботою музею відповідає директор школи. Директор школи:

· призначає педагога, який здійснює керівництво роботою музею;

· вирішує питання дислокації музею та режим його роботи;

· сприяє організації та проведенню навчальних, виховних, методичних та інших заходів на базі музею.

2.     Робота музею організується на основі самоврядування, вищим керівним органом якого є рада музею, яка обирається на зборах учнівського активу музею та складається з учнів, педагогічних працівників. Її кількісний склад визначається характером і обсягом роботи музею.

Рада музею:

·        обирає голову і розподіляє обов’язки між членами ради, вирішує питання включення до фондів музею пам’яток історії, культури і природи, які надійшли в процесі комплектування;

·        обговорює та затверджує план роботи;

·        заслуховує звіт про пошукову, дослідницьку роботу;

·        організовує підготовку громадських екскурсоводів;

·        встановлює зв'язок з пошуковими загонами, гуртками, клубами та іншими творчими об’єднаннями;

·        веде документацію музею (інвентарну книгу, книгу обліку проведення екскурсій, навчальних занять, масових заходів, акти прийому та видачі експонатів, плани роботи);

·        вирішує інші питання, пов’язані з діяльністю музею

3.     Методичну та практичну допомогу дають опікунська рада, яка створюється на добровільних засадах з педагогічних працівників.

4.     Науково-методичну допомогу музею надає районний музей історії.

V. Облік і забезпечення збереження фондів

1.     Облік пам’яток історії та культури, які зберігаються в музеях, проводиться в порядку, визначеному в нормативних документах Міністерства культури і мистецтва України.

2.     Зібраний матеріал складає фонди і обліковується в інвентарній книзі, яка скріпляється печаткою та завіряється підписом директора школи.

3.     Фонди музею поділяються на основні (оригінальні пам’ятки історії, культури та природи) і допоміжні (схеми, діаграми, копії, муляжі тощо.)

4.     Безпосередня відповідальність за збереження музейних зібрань покладається на директора та керівника музею.

5.     Особи, винні у порушенні законодавства України про музеї та музейну справу; несуть відповідальність згідно з чинним законодавством

VI. Фінансування

1.     Витрати, пов’язані з пошуковою роботою, придбання інвентаря, обладнання, технічних засобів та оформлення музею, проводяться за рахунок коштів школи

План роботи музею

Доля кожного з нас – це доля рідної Вітчизни. Ще ближчого і ріднішого стає вона тоді, коли добре знали її історію, а значить – і свій власний рід, справи, які є дорогими для жителів своєї вулиці, села … Історія мого рідного краю – це розповіді про трудові династії, збережені знаки ратної і трудової доблесті, реліквії минулих літ, - все те, що живить розум і серце, є надійною опорою у життєвих випробуваннях.

Саме велика любов до своєї маленької батьківщини надихнула вчителів та учнів нашої школи багата років тому на благородну справу – створення шкільної кімнати бойової і трудової слави.

Ця кімната функціонує з 9 травня 1986 року. Засновником створення кімнати був колгосп ім. Свердлова. За два роки 1985-1986 років вчителі і учні школи займалися пошуковою роботою. Було зібрано багато цікавого матеріалу від дня заснування нашого села до його сьогодення. У пошуках матеріалу приймали участь  вчителі і учні школи під керівництвом Мереги К.П. та Шаповал О.П.. У 2009 році Кімнату бойової і трудової слави  було реорганізовано у музей «Трудової та бойової слави».

На сьогодні музей має дві кімнати:

Ø минуле нашого села, історія  школи, трудова слава односельці, видатні Павлівці, революційний буревій;

Ø Павлівці в період Великої Вітчизняної війни, «Повернені імена», Афганська війна, Остарбайтери.

Загальна кількість предметів музейного фонду становить 215 музейних одиниць. Є такі розділи музейних експонатів: речі хатнього і господарського вжитку, одяг, фото, документи, солдатські речі періоду ВВв та війни у Афганістані, прапори макети.

При музеї працює рада до якої входить 6 чоловік.

Музею надають значну допомогу педагоги активісти та ветерани педагогічної справи, ветеранська організація села, вдови ветеранів ВВв, їхні діти і внуки, які безкоштовно передають ті чи інші експонати.

Вони слугують цінними матеріалами для проведення уроків історії, літератури, краєзнавства. Тут проходять уроки мужності, пам’яті, зустрічі з ветеранами війни та праці, екскурсії до пам’ятних дат, оглядові екскурсії.

При музеї працює група з числа учнів 8-11 класів, які знайомлять відвідувачів з експонатами музею. Музей постійно поповнюється новими експонатами, серед яких окремі становлять певну цінність.

Велика робота, яка проводиться в музеї позитивно впливає на розвиток учнівської свідомості, їх вихованості. Пошукова робота допомагає краще знати історію рідного краю, вивчити минуле і тепер іще, вчитися працювати і працювати на благо України, рости гідними патріотами своєї держави.

У 2010 році шкільна кімната бойової і трудової слави стала переможцем Всеукраїнської історико-краєзнавчої акції «Шляхи подвигу і слави». Васильківська районна рада ветеранів нагородила шкільний кімнати цінним подарунком.

У 2011р. прийняли участь в обласному конкурсі 25-річчю створення Організації ветеранів України. Члени гуртка та учні школи приймають участь у різних конкурсах:

1.     Обласний конкурс «Золотий колобок», номінація «Краща краєзнавчо-дослідницька робота школярів» з роботою «Що нас тримає й береже на світі»;

2.     Всеукраїнська експедиція «Моя Батьківщина Україна» в трьох номінаціях:

ü «З попелу забуття»;

ü «Живи і возрадуйся роде наш красний»;

ü «Географія рідного краю».

Кожного дня пишуть історію Павлівці, прославляючи село трудовим будням, непомеркними справами.

Характеристика  експозицій музею

Експозиція "Історія мого села"

Від хати до хати ходили члени пошукових загонів, до складу яких входили учні середніх та старших класів на чолі зі своїми вихователями. Їхнім завданням було дослідними назву рідного села, річки, балок, дізнатися про історію встановлення пам’ятників, про видатних людей, записати звичаї, традиції … безодня часу глибиною в століття відкривалися перед ними з розповідей старожилів, з архівних документів, енциклопедій, краєзнавчих розповідей.

За хороші воєнні заслуги полковник Наковальнін одержав у подарунок від Катерини ІІ після ліквідації Запорізької Січі (1775) 30 десятин землі на берегах Верхньої Терси, що починається із Запорізької області Гуляйпільського району. Тут він збудував садибу і перевіз сюди двадцять козаків-кріпаків з Одеси, які мали знання з ведення господарства. В селі говорили: «Козаки, виміняні за собак». Цих козаків Наковальнів проміняв на породистих собак, які малися на той час у нього в садибі. Земля, яку мав він, передавалася з покоління в покоління. У 1900 році внуки Наковальнін програли помістя і землю, яку купив генерал Павлов. Він недовго прожив і помер. Це помістя стало належати його дружині, від прізвища якої і пішла назва села.

Рядок за рядком лягли на папір спогади правнуків перших поселенців Павліка Бунчука, Гусаків, Залізгняків, Очеретьків, Савченків про забудову маєтку: красивий будинок із 77 кімнатами, цегельню, винокурню, церкву, сад, із фонтанами та квітучими алеями, великі комори з безліччю підземних переходів, по яких навіть кіньми їздили панські слуги, перевозили вантаж.

Із переказів старожилів дізнались про те, що дорога, яка проходить через село, майже півтори років; неподалік від школи по центральній вулиці стояли  колись кам’яні половецькі баби… від Будинку культури і до балки Крутенька тяглося велике турецьке кладовище, а прямо за школою великий курган. На території Павлівської сільської ради є 8 курганів, які знаходяться під державним захистом.

Експозиція "Історія школи"

Розвиток освіти у Павлівці має глибоке коріння і бере початок ще з XIX століття. Тоді, коли Павлівка була Олександрівського повіту Катеринославської губернії, мала 2 школи. Центральною будівлею школи збудована у   1893 році та початкова школа на верхній вулиці північної сторони села. В кінці  вересня 1973 року за ініціативи та за кошти місцевого колгоспу ім. Свердлова була збудована нова двоповерхова школа на 345 учнів. За час існування школи у селі нею керувало 21 директор, відпрацювало більше 80 учителів.

Експозиція "Пам’ятники мого села"

На території нашого села знаходиться п’ять пам’ятників. Кожен з них несе в собі цілу епоху життя, боротьби наших односельців. Це місце розстрілу 7 чоловік партизанського загону періоду Громадянської війни 1918-1920рр. після розстрілу тіла загиблих Павлівців поховали їх на місцевому кладовищі у братській могилі. А у 1942-1943р. до цієї  могили були захороненні і розстріляні партизанами війни, і померлі солдати Червоної Армії із місцевого госпіталю. На місці братської могили височить пам’ятник скорботи.

Але найвидатнішим пам’ятником села є пам’ятник Китайському воїну, який звірськи був убитий білогвардійцями на окраїні села у 1918 році. В ночі Павлівці перенесли його тіло і захоронили недалеко від місця казні. У 1961 році на цьому місці поставили пам’ятник. Це єдиний пам’ятник китайському воїну у колишньому Радянському Союзі, а зараз і в Україні. Побачити пам’ятник, та вшанувати пам'ять свого співвітчизника два рази приїздила делегація з Китаю.

На подвір’ї школи стоїть постамент В.І.Леніна. під час окупації жителі села закопали його у терниках за селом, а коли звільнили село знову поставили пам’ятник на його місце.

З великою шпаною, вдячністю, скорботою Павлівці приходять до меморіального пам’ятника села, де викарбувані 427 прізвищ односельців, які не повернулися з поля битви                          

Експозиція "Наша земля в роки Великої Вітчизняної війни"

Вічне і незабутнє карбувалося в історії села долею самих її жителів, серед яких Герой Радянського Союзу Гаркуша Федір Іванович, керівники партизанського загону – Бабич Василь Васильович та Колот Корній Володимирович.

На стендах поміщені фотографії захисників нашої Вітчизни, які не жаліли свого життя, виборюючи мир на землі. 427 жителів рідного села не повернулися до рідної домівки осиротили своїх дітей, дружин, рідних.

Довгі роки члени екскурсійної групи музею підтримували переписку із випускниками 1941 року. Трагічного світанку зі школою всі юнаки  вирушили на фронт. П’ятеро з них не повернулися додому. Спогади живих про тяжкі випробування у пеклі війни склали Книгу пам’яті, їхніх імен назавжди викарбовані на плиті Пам’яті. Кожна фотографія, кожна річ цього періоду історії несе в собі розповідь про незабутні та героїчні стежки війни.

Під час роботи над проектом увагу пошукової групи школи привернула стаття «Їх імена мають бути увічнені на меморіальних плитах». У ній йшлося про концтабір для утримання хворих та поранених радянських воїнів, які потрапили в полон. Табір мав назву «Гросслазарет Славута – цвай. Табір 301» у м. Славута Хмельницької області. Сьогодні на околиці Славути є меморіальне кладовище Поле Пам’яті, де в 640 братських могилах поховані останки 150 тисяч військовополонених – радянських бійців і офіцерів, які загинули у фашистському концтаборі.

У Славутському історичному музеї і досі зберігаються неповні списки загиблих у фашистському концтаборі. У тих списках є перелек загиблих в’язнів, призваних військоматом Дніпропетровської області. У ньому орієнтовно Васильківським – 14 прізвищ, орієнтовно павлдівців – 6. Це: Архангельський (імя та призвіще невідоме), Гладченко Семен Свиридович, Жук Григорій, Кузьменко Пантелей, Шатравка Микеола Петрович, Шатров Микола.

Розуміючи, що на території Дніпропетровської області є не одна Павлівка, ми звірили свої записи з Васильківським РВК. Нас цікавило питання, хто з цього списку призивався нашим військкоматом? Зустрілися зі старожилами села, намагаючись з’ясувати, чи жили до війни ці люди у нашому селі?

Було встановлено, що одна людина із списку – достеменно наш земляк.  Це Шатравка Микола Петрович, 1923 р.н., табірний номер 14657. Про його долю ніхто з його родичів нічого не знав. Племінник Миколи Петровича – Шатравка Іван Йосипович розповів, що в дитинстві чув від батьків, що його дядько Микола у 18 років пішов на фронт, у перші ж дні війни потрапив у полон при відступі радянських військ під Синельниковим. Звідки отримали таку інформацію його рідні, Іван Йосипович не знає, бо у 1941 році йому було лише 3 роки. Про перебування дядька у концтаборі, ні про обставини його смерті, ні місце поховання нічого йому не було відомо.

Розшукуючи інформацію на сайтах Інтернету, ми дізналися про діяльність підпільної організації у таборі, про організовану втечу з 2 бараку – підкоп, який гітлерівці назвали «Москау метрополітен». Серед в’язнів 2 бараку був і Микола Петрович. На жаль, вирватись на волю і приєднатися до партизанів вдалося тільки 15 полоненим. Серед них нашого земляка вже не було.

Експозиція "Остарбайтери"

У 1942-1943 році всіх молодих юнаків і дівчат із села за наказом німців відправили до Німеччини. Всього з Васильківщини було вивезено у німецьку неволю 2 666 юнаків і дівчат. З Павлівка –

Звідти не всі повернулися. У  крематорію концентраційного табору Равенсбрюк згоріла наша землячка Віра Снісаренко.

Коли її вкинули в машину для відправки в крематорій, вона вигукнула подругам: «Дівчата! Вони везуть мене на смерть. Вони спалять мене. А так хочеться жити … А ви не плачте, вірте в Перемогу, повертайтеся додому, несіть низький уклін Україні, і матінці, яких я любила більше за все на світі …». Було Вірі Снісаренко всього двадцять років.

Віра Снісаренко

Експозиція "Повернені імена, або минуле з гірким присмаком"

Результатом роботи нашої групи, що працювала над проектом «Повернені імена», стала ця експозиція. Споконвіку наші пращури вшановували пам'ять тих, хто загинув на полі битви, але схиляли голови в жалобі і перед невинно загубленими життями. Їх шанували на одному рівні зі святими. На цьому символічному Хресті Пам’яті увічнено імена наших односельців, чиї життя потрапили колесо репресії.

Павлівці, які потрапили під таке колесо було 36 чоловік, 15 з них було заарештовано і розстріляні в одну ніч, інші відбували покарання.

Експозиція "Нашого цвіту по всьому світу"

Війна в Афганістані  тривала з 1979-го по 1989-й рік. Це 9 років, 1 місяць і 19 днів. Через Афганістан пройшло більше півмільйона воїнів радянської армії. Серед них і наші односельці.

Це 7 молодих юнаків, які у мирний час виконували інтернаціональний обов’язок. За їх обов’язок, їх сміливість і відважність кожен нагороджений Грамотою Презиії Верховної Ради СРСР та медаллю «Воину Интернационалисту от благодарного афганского народа».

Водяний Борис Тарасович був нагороджений «Медаллю за відвагу». У музеї зберігається його армійська шенель.

Експозиція "Видатні Павлівці"

Вічне і незабутнє карбувалося в історії села долею самих її жителів, серед яких ветеран Байкануру, із небагатьох, хто причетний до запуску першого супутнику землі, - це Бабич Дмитро Леонідович, людина року США – академік Бабич Анатолій Олександрович, видатний павлівець, колишній голова колгоспу ім.. Свердлова Малишко Ілля Стратонович, молодий поет Варнавський Володимир Володимирович. Багато односельчан за віддану працю рідному колгоспі відзначені державними нагородами.  

Експозиція «Дзвони Чорнобиля»

26 квітня 1986 рік – чорний день в історії України. Увесь світ облетіла чорна звістка – вибух на атомній станції. Ще й досі ми не можемо сповна оцінити і осмислити наслідки фатального вибуху.

 Чорнобиль для нас – це більше 3 млн. чоловік, серед них понад 1 млн. дітей постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це понад 54 тис. кв. км території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тис. людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки.

 Через атомне пекло, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, пройшли більше 350 тис. ліквідаторів.

 Серед них і наші односельці, в період з 1986 по 1989р. Своєю працею ліквідували наслідки вибуху: Андрущенко Микола Петрович, Шаповал Віктор Петрович, Черепенін Олексій, Павловець Анатолій.

Протягом останніх років діяльність пошукових загонів нашої школи проходила у формі проектних досліджень, під час навчально-виробничої практики і протягом року.

Уся школа працює над колективним довгостроковим пошуково-дослідницьким проектом «Пам’ять жива».

Його мета:

ü патріотичне та моральне виховання учнів;

ü збереження історичної пам’яті про захисників Вітчизни;

ü розвиток творчих здібностей учнів;

ü виховання особистості громадянина – патріота Батьківщини, здатного стати на її захист;

ü підготовка молоді до служби у Збройних Силах України;

ü формування у молоді активної життєвої позиції.

Шляхи реалізації:

1.     Пошукова діяльність:

ü розповідають архіви;

ü скорботні обеліски;

ü свідчення учасників війни.

2.     Меморіальна діяльність:

ü документальні пам’ятки;

ü монументальні пам’ятки;

ü шкільний музей.

3.     Шана та повага до захисників Вітчизни:

ü сімейні архіви;

ü написання літопису школи;

ü зустрічі з ветеранами ВВв, в’язнями концтаборів, «дітьми війни».

До складу цього проекту увійшли міні-проекти.

Готовим продуктом є оновлена експозиція нашого шкільного музею.

Велика робота, яка проводиться в музеї позитивно впливає на розвиток учнівської свідомості, їх вихованості. Пошукова робота допомагає краще знати історію рідного краю, вивчити минуле і теперішнє, вчитися працювати на благо України, рости гідними патріотами своєї держави.